Правові аспекти пошуку скарбів

Правові аспекти пошуку скарбів
Не тільки захопленому шукачеві скарбів, але й іншим громадянам важливо знати правові норми та аспекти, що регламентують поняття «скарб», а також встановлені державою на законодавчі рівні права і обов'язки осіб, які знайшли скарб. Скарб (згідно з чинним законодавством України) - це заховані цінності, власник яких невідомий або в силу закону втратив на них право. Кладом може бути не будь-яке заховане майно, а тільки гроші (золоті і срібні монети, вітчизняна та іноземна валюта) або цінні предмети (дорогоцінне каміння, перли, дорогоцінні метали у зливках, виробах і брухті), тобто майно, що становить особливу цінність. Не можуть вважатися скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив на них право. Стаття 140 Цивільного кодексу України визначає, що: Скарб, тобто зариті в землі або приховані іншим способом валюта (вітчизняна та іноземна), а також цінності, власник яких невідомий або в силу закону втратив на них право, повинен бути зданий виявили його особою фінансовому органу і переходить у власність держави. Особі, виявив і здав скарб фінансовому органові, видається винагорода у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості зданих цінностей, крім випадків, коли розкопки або пошуки відповідних цінностей входять у коло службових обов'язків особи, що здала виявлені цінності. Таким чином, у відповідності з чинним законодавством України, особа, яка виявила скарб, має здати його фінансовому органу місцевої Ради народних депутатів. Зданий скарб переходить у власність держави з моменту його виявлення. А держава, у свою чергу, зобов'язане виплатити особі, виявив і здав скарб фінансовому органові, винагорода у розмірі 25 відсотків вартості зданих цінностей. Зазначена винагорода не видається особам, в службовий обов'язок яких входять розкопки чи пошук відповідних цінностей (наприклад, учасники археологічних експедицій тощо). У цьому випадку, якщо предмети, що представляють історичну, художню або іншу культурну цінність, вони беруться на державний облік як пам'ятки історії і культури та підлягають державній охороні. Якщо ж особа проводила розкопки чи пошук, але це його службовий обов'язок не входило (наприклад, члени бригади з ремонту або знесення будинку, прокладання кабелю тощо), за виявлений і зданий скарб воно має право отримати винагороду. При безоплатній передачі відповідної організації виявлених цінностей, які мають музейне значення, винагорода у розмірі 25 відсотків видається організацією, яка прийняла зазначені цінності. Спори між особами, обнаружившими скарб, і фінансовими органами про розмір винагороди судам непідвідомчі, оскільки вони вирішуються в адміністративному порядку. Судам підвідомчі лише спори, що виникають з приводу того, хто саме виявив скарб і як слід розділити між кількома особами належну винагороду за скарб. Слід звернути особливу увагу на статтю 193 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за привласнення знайденого або випадково опинилося у винного чужого майна. Вона визначає, що: Привласнення особою знайденого або випадково опинився у нього чужого майна, яке має важливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу, - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців. Таким чином, скарб, як власність держави, буде предметом злочину, передбаченого зазначеною статтею Кримінального кодексу. Об'єктивна сторона злочину полягає у присвоєння знайденого або випадково опинилося у винного майна, що є предметом злочину. Привласнення полягає в тому, що особа, до якої потрапляє майно, що йому не належить, протиправно залишає його у своєму володінні. Характерним для цього складу злочину є те, що майно потрапляє до лиця не у зв'язку з його неправомірними діями. Саме заволодіння знайденим або таким, що випадково опинилося у винного, майном, при відсутності мети його присвоєння, не є злочином. Тільки подальші дії, пов'язані з утриманням майна та розпорядження ним, є злочинними. Злочин є закінченим з моменту присвоєння майна. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу. Винний усвідомлює, що привласнюється їм майно - чуже. До відповідальності за вчинення даного злочину може бути притягнута лише особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку (суб'єкт злочину). Поняття «Скарб» слід відрізняти від понять «Безхазяйне майно» і «Знахідка». Відповідно до статті 137 Цивільного кодексу України, безхазяйне майно - це майно, яке не має власника або власник якого невідомий (але на відміну від скарбу, це майно не є прихованою). Таким чином, не може бути визнане безхазяйним майно, власник якого відомий, але в даний час невідомо, де він знаходиться, а також майно, яким користуються члени сім'ї, родичі власника чи яке управляється за дорученням власника. Згідно статті 138 Цивільного кодексу України, знахідка - це річ, яка вибула з володіння власника або особи, якій вона була передана у володіння власником, крім їх волі і ким-небудь знайдена. Той, хто знайшов загублену річ, зобов'язаний або негайно повідомити про це особі, який загубив річ, і повернути йому річ або заявити про знахідку і здати в міліцію (якщо річ знайдено в місті або селищі міського типу) або виконком сільської Ради народних депутатів (коли річ знайдена в сільській місцевості). Якщо річ знайдено в установі, на підприємстві або на транспорті, необхідно здати її адміністрації відповідної організації. Вибір одного із зазначених обов'язків належить особі, яка знайшла загублену річ.Громадянин, який знайшов річ і повернув особі, що втратив її, або здав її в установленому порядку, має право отримати від особи, втратив річ, а в разі переходу речі у власність держави - від відповідної державної організації відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням і здачею речі. Виплата яких винагород за знахідку (на відміну від знаходження скарбу) Законом не передбачена. Як ми бачимо, відмінність трьох наведених понять очевидно. Порядок передачі знайденого скарбу відповідним державним органам, механізм його оцінювання, подальшого розпорядження ним, обліку, реалізації, уцінки, виплати належної винагороди тощо, регламентуються Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року N 1340. Слід зазначити, що норми вищенаведеного Порядку, а також норми статті 193 Кримінального кодексу України застосовуються як для поняття «Скарб», так і для понять «Безхазяйне майно» і «Знахідка». Юрисконсульт ТОВ «D. A. S» Прессер Руслан Владиславович